Свіжа кров у волинському політикумі, однак досвідчений керівник, людина із чіткою громадянською позицією та власним, хай навіть відмінним баченням суті стандартних речей, – Іван Мирка відверто розповів про перші кроки на посаді голови Волинського обласного осередку Партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність», політичну конкуренцію, власні політичні амбіції, поставив крапки над «і» щодо минулого та поділився планами на майбутнє.
Іван Мирка очолює волинський обласний осередок Партії від 14 вересня цього року. Однак за досить короткий проміжок часу встиг не лише звикнутися з новими обов’язками, але й почав впроваджувати невеличкі реформи в лавах «Солідарності» на Волині.
– Як поставилися до пропозиції очолити обласний осередок «Блоку Петра Порошенка «Солідарність»? Чи легко Вам далося прийняття цього рішення?
– Я завжди приймаю рішення дуже швидко. Так і відповів Олександру Іллічу (голові Волинської обласної державної адміністрації, – прим. ред.). Однак попросив рівно одну добу, аби порадитися зі своїми близькими людьми.
– Не секрет, що Ваші ділові стосунки з головою Волинської ОДА Олександром Савченком складалися під градусом напруги. Після Вашого обрання губернатор досить дружно привітав Вас на новій посаді. Чому виникали конфлікти, коли Ви перебували на посаді директора департаменту інфраструктури і туризму? Як складається Ваше спілкування з Савченком сьогодні?
– Можна йти від останнього – від того, що ми бачимо сьогодні. Савченко Олександр Ілліч – голова Волинської облдержадміністрації, Мирка Іван Іванович – Голова територіального осередку «Блоку Петра Порошенка «Солідарність». Для чого дивитися на минуле? Сьогодні є дві людини, які люблять свою роботу.
– 23 серпня з ініціативи Олександра Савченка було розпочате службове розслідування щодо Вашої особи, і підписане розпорядження про відсторонення Вас від посадових обов’язків. 27 серпня Ви самі заявили про те, що покидаєте крісло директора департаменту інфраструктури і туризму Волинської ОДА. Поясніть, будь ласка, цю ситуацію.
– Я вважаю себе керівником, політиком європейського типу. Тому в такій ситуації для мене неприпустимо було залишатися далі директором департаменту. Навіть попри те, що в майбутньому при перевірках це все розвіялося. Направду, роботу колективу і стан речей у департаменті вважаю одними з найкращих в області та країні.
НАЗК перевіряло всю облдержадміністрацію, перевіряло всіх, і рішення щодо мене потрібно читати в довідці, яку дало НАЗК. На цей час усі питання щодо мене закриті. Жодних злочинів я не вчиняв.
Багато шуму мав наробити останній сюжет «Аверсу», в якому немає ніякої конкретики, лише бруд, якісь загальні фрази і жодного документа чи посилання на нього. Цих журналістів вже не сприймає ніхто.
– За декілька днів до Вашого обрання, в ЗМІ поширилася інформація, що очолити осередок має Сергій Григоренко. Сьогодні він – Ваш заступник. Чия це була ініціатива і як складається робота в тандемі?
– Я вважаю, що в мене досить хороші відносини з журналістами. Неодноразово ми з ними дружно кепкуємо. Я завжди нагадую медійникам про їхні відносини з козою. В будь-якому випадку, партія – це колектив. Досвід є і в мене, і в Григоренка. Повірте, ми це максимально використаємо, щоб розбудовувати осередок – це раз і, по друге, робитимемо добро для людей.
– До Вас крісло голови Волинської ТОП займав Роман Романюк. Сьогодні Ви нічого не змінили вже в своєму кабінеті після попередника. Чому?
– Як моя посада в Партії буде наповнюватися справами та змістом, так само кабінет буде наповнюватися моїми особистими речами. Скоріш всього, буде тільки так.
– Які враження від перших днів перебування на посаді? Які завдання поставили перед собою після обрання?
– Найперше, зрозуміло, що я – людина нова як у колективі територіального осередку, так і взагалі в Партії. Для мене перші два завдання було влитися в колектив так, щоб, оскільки я керівник, колеги мені повірили – це раз. Тобто перші двері, в які я повинен був зайти і не вилетіти з них через вікно – мій обласний осередок (сміється, – прим. ред.). Важливо було знайти спочатку порозуміння з тим близьким колективом, який я очолив. Десь за тиждень часу ми всі зблизилися в нашій роботі. Друге завдання – довести до колективу те, що я хочу бачити. Другий тиждень цілком зайняла робота в районних та міських осередках Партії. Практично те ж саме – віднаходження порозуміння – тільки в інших осередках Партії. Не хочу говорити про конкретику. Її ми покажемо в ділі. Але основне для мене – щоб районні осередки були активними, дієвими. В будь-якому випадку, ми вже готуємося до виборів.
– Відкинувши амбіції, який результат виборів прогнозуєте? Чи вдасться переконливій політиці Президента пробити стіну скептицизму багатьох антисолідарних і здобути перемогу на виборах?
– Негатив помітний вже. Ніколи не можна бути готовим до негативу. Він націлений на особистість. Буду стратися дивитися на це, як і на всі інші речі – з посмішкою.
Я – людина, яка не була в жодній партії, але завжди була активною і долучалася до діяльності різних партій в силу особистих переконань, не просто так вирішив піти в Партію «Блок Петра Порошенка «Солідарність». Я побачив перспективу, побачив, що було зроблено з середини волинського осередку і Партії загалом, я чітко бачу колектив і впевнений, що ми переможемо на всіх тих виборах, які в нас попереду.
– Ви ніколи не приховували того, що є публічною особою «Самопомочі», однак офіційно в лави цієї політичної сили не вступили. Чому?
– У моєму житті і переконаннях дуже великий слід лишила моя професія. Надзвичайно значимий. Можливо, через те, що дорожники – це родинна професія, тому мала на мене великий вплив і робота в департаменті інфраструктури. Вона була для мене цікавою і визначною. Відповідно, це статус державного службовця. Тому апріорі, по-перше, державний службовець не може бути в партії, тож мені довелося волею чи неволею віддалитися від прямої участі в політиці. Це стало основним поясненням того, чому я навіть технічно не став одним із команди «Самопомочі». Однак я вважаю цю політичну силу досить перспективною, з цінностями і взагалі її наповнення, зокрема в Луцьку, мені дуже подобається.
– Чи відчуваєте сьогодні тиск чи конкуренцію з боку інших політичних сил на Волині? Як налагоджуватимете контакт із ними?
– Конкуренція завжди буде, тільки на сьогоднішній день на неї по-різному можна дивитися. По-різному різні діють. Оскільки ми – країна молодих демократів, то в більшості випадків у нас конкуренція переростає в поливання один одного брудом, а не демонстрацією реальних результатів роботи. Спочатку йде бруд, а далі вже – справи. Тому, звичайно, конкуренція є, свою тактику і стратегію я вже бачу, розумію, як треба працювати, щоб нам бути в лідерах.
– Ми вже сьогодні бачимо оновлення лав «Солідарності» на Волині з Вашим приходом? Зокрема, у двох районних осередках ТОП – Горохівському та Рожищенському – обрали нових голів. На цьому завершите чи ще будуть нові обличчя?
– Взагалі, будь-яке життя – це такий процес, який міняється. Не буває такого, що все стоїть на місці. Принаймні в моєму житті це так. Тому, звичайно, зміни будуть. Зміни будуть у будь-якому випадку на краще. Якщо доведеться їх робити, аби стало краще, я буду їх робити швидко і якісно.
– Ви не є депутатом ні міської, ні обласної ради. Чи маєте такі амбіції і чи балотуватиметеся на майбутніх виборах?
– Така річ, як інфраструктура, дороги, транспорт – надзвичайно конкретні речі. Там все або зроблене, або не зроблене. Там немає відступів трошки вліво, трошки вправо, як у політиці. Має бути дія і результат. Я дуже скептично ставився до роботи депутата, особливо обласного рівня чи районного. Колись я мав депутатські амбіції, але згодом у такій роботі надзвичайно розчарувався. Тому я буду розглядати свою роботу, як депутата, коли децентралізаційні процеси, за які бореться, зокрема, наш Президент, відбудуться. Тоді депутатська робота мене зацікавить.
Депутати, які працюють у місцевому самоврядуванні, вже все таки більш наближені до конкретики, до господарки. Тому мені хоч і не повністю, але цікавіші обранці громади в місцевому самоврядуванні. Це було на самому початку. Зараз я вже бачу, що децентралізація йде. Ще деякі речі передадуть на місця, і вже робота депутата обласного рівня, чи в ОТГ стає для мене досить цікавою.
На сьогоднішній день я дуже пильно слідкую за ходом децентралізації і вже майбутнє, пов’язане з держслужбою, для мене не таке категоричне. Вже мене, скоріш за все, не буде цікавити державна служба. Я менше буду до цього схилятися. Більше спрямовуватимуся, все таки, саме до депутатської роботи. Чому саме так я вважаю? Тому що я знаю, як мають відбуватися багато речей, тому моє слово, як депутата, вже буде наповнене змістом, бо я розумію ці процеси. Чекаю повної децентралізації і тоді – в депутати.
– У Верховній Раді немає жодного депутата від БПП-представника Волинської області. Чи бачите когось, хто міг ввійти в будівлю під куполом і захищати інтереси Волинської області в складі фракції «Блок Петра Порошенка»?
– Знову ж скажу, що депутат повинен бути не просто політиком і розумітися на загальних речах. Він повинен дуже чітко знати державний устрій і принести користь на тому рівні, де він є депутатом. Тому я, мабуть, буду категоричнішим у своїх висловлюваннях, але коли чиновник такого рівня навіть, як я, пройшов багато речей на обласному рівні, скоріше, він може стати народним депутатом і принести багато користі, ніж хтось зі сторони.
Я дуже скептично і дуже прискіпливо дивлюся на кандидатів у депутати будь-якого рівня, особливо, у народні. Людина повинна або мати команду, яка буде професійною і допоможе розібратися в будь-яких питаннях, щоб депутат працював активно, або цей депутат сам мусить бути в курсі того, що відбувається в державі, щоб його голос був справді наповнений змістом, а рішення, які він приймає чи голосує за них, мали позитивний результат. Тому я не хотів би називати зараз будь-чиїх імен, не буду говорити про них. Так, вони є, але мені теж до них треба придивлятися.
– Чому покинули департамент інфраструктури та туризму?
– По-перше, в департаменті відбувається реструктуризація. У ньому зміненому я себе не бачив. Я відпрацював чотири роки і два місяці. Вирішив на цьому завершити. Я вважаю себе сучасним державним службовцем, і якщо були деякі претензії, відповідно, були перевірки, сумніви в моїй корисності, то з власної волі пішов.
– Якими реалізованими проектами на минулій посаді пишаєтеся найбільше?
– Я надзвичайно любив свою роботу, мені дуже важко було покидати свій колектив. Всі люди, з якими я працював, були дуже хороші, дуже старанні, я за ними сумую. В моєму житті було два колективи. До цього часу в мене з усіма хороші відносини. Звичайно, я стараюся бути демократичним, не переходити на грубість. Так, можливо, колись були й такі випадки. Але я постійно намагаюся загладити свою вину. Колектив для мене – найголовніше. Коли команда спрацьована, тоді результати починають вдаватися на гора. Тому з такими потужними колегами, які були в мене в департаменті, ми гори вернули.
Проблем було надзвичайно багато. Часом, ми просто засипалися. Відверто треба сказати, що не в нашій компетенції було їх вирішення. Але ми цього ніколи нікому не говорили. Бо здатися, відмовитися від завдання і сказати, що ти некомпетентний – це хрест на будь-якому керівнику. Тому ми наполегливо працювали, пахали, як могли, чим могли і де могли, незважаючи на перепони, робили хороші справи.
Найбільше я пишаюся тими дорогами, які вдалося побудувати, тим підходом до будівництва доріг, який наш департамент і адміністрація в цілому напрацювали. Тобто комплексний підхід до будівництва доріг, не роздріблення. Такі дуже тісні відносини з усіма гілками влади: і Служба автомобільних доріг, і департамент, і районні адміністрації, і місцеве самоврядування, і громади об’єднувалися для того, щоб зробити якісну дорогу. Я найбільше цим горджуся, зокрема відрізками дороги Луцьк–Львів, Луцьк–Володимир-Волинський і початок ковельського напрямку, і об’їзна навколо Луцька, і ця ідея щодо дороги в Світязі під кодовою назвою «Набережна», взагалі тими принципами та програмою інфраструктури, яку ми виконували, де ми документально зробили дуже гарний інструмент для подальшої роботи.
Шацьк-курорт лишився для мене нездійсненим, попри будь-які зусилля. Але в своїй подальшій діяльності я відстоюватиму цей проект, і він обов’язково відбудеться. Тому що, по-перше, найбільше цього хочуть люди, які проживають у Шацьку, цього хочуть і в районній раді, і в шацькій та світязькій громадах, і багато людей в області хочуть, щоб Шацьк-курорт відбувся. Тому, я думаю, що в скорому майбутньому динаміка буде позитивною.
Багато хотілося зробити щодо транспорту. І ми немало зробили. Тому що добробут людей напряму залежить від транспорту. Якість послуг, звичайно, залежить від вартості, від доброчесності самих бізнесменів. Ми пробували налаштувати це все в гарному руслі. В нас є дуже гарний маршрут «Луцьк. Обласна лікарня–Рожище. Районна лікарня». В нас працює низькополий автобус для людей із обмеженими фізичними можливостями. На всіх дорогах, де ми працювали, робили пандуси. Тобто ми закладали якісь основи для того, щоб людям із обмеженими фізичними можливостями в майбутньому було легше, щоб вони відчували себе на рівні з іншими членами суспільства.
Я дуже горджуся 251-м маршрутом. Я горджуся тим, що ми не розвалили мережу маршрутів, стримали її. В нас не було такого, як у Луцьку. Звичайно, питань залишилося багато. Вони прямо залежать від добробуту людей і від того, що побудуються дороги, але зроблено чимало.
Ми підготували необхідну документальну базу щоб впровадити GPS-моніторинг.
Надзвичайно горджуся нашим туристичним сайтом «Волинь унікальна», де ми концентруємо всю необхідну інформацію в дуже гарному виразі. Дуже радію, що ми зробили туристичний брендинг області, тобто наш туристичний герб Волині. Далі продовжується над цим робота. Ми зробили багато сучасних путівників.
Всюди, де ми працювали, були дуже класні люди. Тільки завдяки злагодженій командній роботі нам вдалося бути найкращим департаментом у всій ОДА.
– Чи не позначається Ваша минула робота на сьогоднішній посаді? Вже всі звикли, що Іван Мирка – головний, але вже не дорожник, а політичний персонаж провладної політичної сили на Волині?
– За ці два тижні роботи я жодного разу не відчув, що вже закінчив роботу в департаменті інфраструктури та туризму. Всі дзвонять, всі питають, розкажи–поясни. Таке враження, що я ще не звільнився з роботи. Тому всі, хто хоче, всі дзвонять.
– В одному з інтерв’ю Вас назвали чиновником-«неформалом» через Вашу творчість, нестандартні погляди на роботу і життя. Чи не доводиться «ламати» своє внутрішнє «я» через сьогоднішні обов’язки?
– Якщо говорити про журналістів, то мені найбільш смішно і противно дивитися на ті речі, коли хтось із чиновників намагається втекти від спілкування зі ЗМІ. Це настільки смішно, настільки неприємно і ніколи не було зрозумілим для мене. Як можна боятися щось сказати?
Для мене справжнє табу – розвернутися і піти від людини, яка ставить тобі запитання, при цьому маючи повне право отримати відповідь. Сказати щось можна завжди, так само легко дещо й недоказати. З журналістами спілкуватися треба, адже від них сьогодні надзвичайно залежить суспільна думка. Можна багато чого робити, але якщо про це люди не знатимуть, не бачитимуть і не розумітимуть цього, то ми не зможемо взагалі піднятися на якийсь вищий рівень управління, демократії та культури в загальному. Тому відкритість із журналістами та громадою в їх обличчі має бути.
Звичайно, що посада накладає деяку серйозність. Але мені все одно це цікаво. Я і на минулій посаді не міг вести себе, скажімо, розкуто. Звичайно, тому ще тоді деякі рамки вже в мене були. Чи буде їх більше зараз – не знаю. Я себе поводжу легко. Якщо вести себе культурно, то я не думаю, що будь-які рамки заважатимуть жити і створюватимуть проблеми.
– Нові обов’язки потребують максимальної віддачі та зосередженості. Чи знаходите час на спілкування з родиною? Як проводите дозвілля?
– Десять–дев’ять днів я встиг відпочити між однією і другою роботою. Це відповідь номер один. Відповідь номер два – це те, що я зараз принципово не йду ні на яку роботу. Я не вмію займатися чимось неконкретно. Якщо вже я за щось взявся, то хай там що, я буду намагатися це зробити. Тому, можливо, попри критику, попри нерозуміння іншими людьми я принципово зараз не йду на роботу. Так, хтось кепкує, хтось ні, але я зараз на обліку в центрі зайнятості і повністю приділяю себе роботі в Партії.
Так, в сім’ї, знову ж таки, дивляться на мене і ставлять мені багато запитань. Але я настільки вжився в ці державотворчі процеси, настільки мені хочеться, щоб нам було краще, що просто хочу цим займатися попри все. Мені не хочеться зараз, щоб в Україні відбулися кардинально інші зміни. Ми обрали чіткий вектор руху в сторону Європи. Ми рухаємося в чіткому напрямку. Так, на цьому фоні в державі виникає різне розбалансування, але мені хочеться, щоб наш напрямок залишився незмінним. Тому я для себе це обрав, мене розуміє моя сім’я і сказали, що будуть мені допомагати.
– На які постулати покладаєтеся в житті?
– Із найпершого мого дня роботи мав девіз «Тяжка праця все переможе». А принцип – коли люди не їдять людей. Тобто ми повинні всі жити дружно, щоб робити хороші справи, єднатися навколо спільної ідеї і працювати заради успішного майбутнього.
Прес-служба Волинського обласного осередку
Партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність»