Андрій Линдюк: «Я хочу, щоб бурштин коштував, як пісок, і був ніком не потрібний»

Андрій Линдюк – один із найвідоміших голів РДА на Волині. Його робота в Маневицькому районі – дуже непроста. Тут і бурштин, і торф, і ліс. І все це потрібно контролювати.

Колишній науковець говорить дуже тихо, проте доволі рішуче. Він не боїться робити гучні заяви та критикувати директора «Волиньторфу» Івана Киричика й навіть голову Волиньради Ігоря Палицю.

 Дістається «на горіхи» й відомому у Луцьку професору СНУ імені Лесі Українки Валентину Малиновському.

 Отож, що робити з «сонячним камінням», як врятувати «Волиньторф» та правильно об’єднати громади, член фракції «Солідарність» у Маневицькій районній раді Андрій Линдюк повідав в інтерв’ю з журналістом інформаційного агентства «Конкурент» Русланом Пилипчуком.

 23512_3ilz8VZzfott_wm_w_687

– Упродовж дня визираю у вікно та бачу, що з самого ранку на дворі падає дивний зимовий сніг. Комусь він подобається, комусь – ні, а Вам довелося їхати орієнтовно шістдесят кілометрів до Луцька. Дорога розчищена?

– Так.

– Гарно розчистили?

– Непогано. Враховуючи ресурси, якими володіють дорожники.

– А яка ситуація з дорогами у Маневицькому районі? Якісь масштабні ремонти проведені чи, можливо, заплановані на 2018 рік?

– Питання доріг – найголовніше.

– Це Ви кажете про Ваш район?

– Я кажу про весь світ. Якщо є дороги, то буде і життя.

Стосовно нас, то маємо проблеми. Дороги дуже запущені. Упродовж багатьох років капітальних ремонтів не було. Проте за рахунок місцевих бюджетів ми потроху намагаємося виправляти цю ситуацію. У 2017-му ми залишилися без співфінансування, оскільки обласна рада дуже несправедливо розподілила кошти. Нам дали аж 1 000 гривень. А загалом половину районів залишили без коштів.

У нас у деяких селах, якщо випаде дощ, то дітей перевозять тракторами або кіньми, бо ногами вже не пройти.

На щастя, за останні два роки, близько десяти таких вулиць у районі зробили. Працюємо далі.

– Ну добре, годі про ті дороги. Кому вони потрібні, коли є бурштин. Як справи з цим? Копають?

– Не копають. Інколи буває, що хтось «залітає», але ситуація контрольована.

– А кого хвалити за те, що ситуація під контролем?

– Звісно, почнуть говорити, що я хвалю свого керівника, але переконаний, що велика заслуга в цьому Володимира Петровича Гунчика. Він особисто привіз на «клондайк» головних силовиків області, провів оперативну нараду з приводу бурштину. Якби цього не сталося, ми б втратили контроль. Так, ми витратили чимало коштів, але зараз в районі спокійно.

– А чи були ліквідовані наслідки, нанесені лісам у 2015 році?

– Після тієї навали залишилося страшне видовище і повністю воно ще не ліквідоване.

– Поговорімо про «Волиньприродресурс». Як Ви думаєте, коли комунальне підприємство займеться видобутком бурштину на Волині?

– Сподіваюся, що «Волиньприродресурс» ніколи не копатиме бурштин.

– Чому?

– Я не підтримую цього комунального підприємства. Мені подобається прозорий підхід до роботи. А в цьому випадку голова Волиньради каже, що було придбано ліцензії за певну кількість мільйонів, навіть суми конкретної не назвав. Разом із цим я бачу, що в статутному капіталі таких великих грошей не було. То звідки вони взялися?

Нам не кажуть, хто та на яких умовах вклав гроші у «Волиньприродресурс». Коли комунальне підприємство залучає кошти – потрібен договір, де ми зможемо дізнатися умови цієї співпраці.

– А що кажуть місцеві жителі?

– Більшість людей не думають про бурштин. Проте є певна частина, яка зацікавлена у цьому всьому. І вона постійно присутня в медіа.

Деякі волинські ЗМІ цим користаються, коли хочуть щось провокативне написати. Вони знаходять зацікавлених осіб, і саме тому складається враження, ніби в нас тільки про «сонячне каміння» і говорять. Це не так.

– Погодьтеся, що витрачати шалені кошти на охорону бурштину від копачів, не заробляти на цьому грошей – ідея сумнівна. Які альтернативні рішення щодо легалізації видобутку бурштину бачите Ви?

– Я хочу, щоб бурштин коштував, як пісок, і був нікому не потрібний. Наш район не втратив би нічого.

– Певно, багато людей скаже, що Ви з’їхали з глузду…

– (сміється) Поляки та литовці далеко не дурні люди. Вони порахували, що офіційний видобуток бурштину – не така вже й прибуткова справа! Потрібно придбати ліцензію, вирішити питання з землевласником, процес повинен бути повністю екологічно безпечним. Якщо працювати за правилами, то великого заробітку не буде.

Ніхто не дослідив, що насправді отримає громада. Зате я точно знаю, що вона втратить ліс. А це для Маневицького району набагато краще за будь-який бурштин.

23512_DrGf1MVPR5zT_wm_w_687

– Окрім земель, багатих бурштином, Маневицький район має у своєму активі ДП «Волиньторф». Навколо цього підприємства постійно точаться дискусії та навіть суди. У чому там проблема? Яке особисто Ваше бачення?

– Це дуже важливе підприємство, яке платить податки та забезпечує область і район недорогим паливом. Безсумнівно, що воно мусить працювати.

Але є велика проблема: Іван Киричик забув, що він – директор державного підприємства, та почав бавитися у політику. Якщо він за три роки жодного разу не був в голови ОДА, то це означає, що він не хоче або боїться вирішувати проблему.

Була ситуація, коли я зустрів його в коридорі адміністрації та запропонував піти до Гунчика, поговорити та, можливо, знайти шляхи вирішення. Він сказав, що немає часу, відмовився.

Я думаю, що йому заборонили це робити. Це катастрофа. Поки Киричик очолюватиме «Волиньторф», перспектив не буде.

Хочу розповісти про ще один факт. Гунчика всі звинувачують, що він блокує роботу, не відправляючи документи в Кабінет Міністрів. Але ніхто не каже, що вони були готові та передані в ОДА ще у 2012 році. І цього тоді не зробив Борис Клімчук, а потім і Григорій Пустовіт.

Окрім цього, нещодавно стало відомо, що в цих документах – безліч помилок. Там неправильно вказали назви сільських рад, кадастрові номери і так далі. Тепер вже Киричик просить не підписувати, а почати підготовку нового розпорядження. І ОДА це робить.

– Із «Волиньторфу» перестрибую відразу на дуже дивну «туалетну» тему. Як писало наше видання у жовтні минулого року, 114 волинських шкіл не мали санвузлів. Аж 22 із них у Маневицькому районі. Як змінилася ситуація за цей час?

– Вартість добудови туалету у школі – 900 тисяч гривень. Так дорого, тому що необхідно дотриматися всіх стандартів. У більшості випадків робити це недоцільно, оскільки в навчальному закладі всього п’ять учнів. У село їздить шкільний автобус, а за три кілометри від нього – сучасна школа.

– Ви натякаєте, що малочисельні школи потрібно закривати?

– Я вважаю, що майбутнє лише за великими, повноцінними школами. Якщо аналізувати тих 22 школи, то в більшості випадків нема потреби робити санвузли. На сьогодні один ми добудовуємо і маємо ще дві школи, де це потрібно зробити.

– Я зрозумів. Потреби добудовувати санвузли немає, але що робити тим дітям? Ходити надвір? Чи додому бігати в туалет? Яке рішення?

– Якщо будуть і надалі будуватися дороги та купуватися шкільні автобуси, ніяких проблем не буде. Багато батьків віддають своїх дітей у сусідні села і вони задоволені, ніхто не звернувся, що потрібно вернути стару школу. Всі бунти проходять до моменту оптимізації. А потім вже ніхто не хоче повертатися.

– Зараз в Україні активно проводиться реформа децентралізації та відбувається об’єднання територіальних громад. У Вашому районі їх дві: Колківська та Прилісненська. Я детально не досліджував, але навіть від поверхового огляду мені здалося, що у вас якісь незрозумілі відносини з керівництвом нових громад. Чи справді це так?

– Керівництво Колківської ОТГ максимально з нами співпрацює. Там діють усі програми, які були прийняті на районному рівні ще до появи нової громади.

У Прилісненській громаді ситуація кардинально інша. Їхній голова не відвідує жодної наради в районі, не приходить на робочі зустрічі. Якщо він вважає, що допомога не потрібна, то нема проблем. Він каже: «Я сам начальник». Добре, шукайте кошти самі, але свої функції голови РДА я повинен виконувати і не відмовлюся від цього.

– А якщо буде створюватися велика Маневицька ОТГ, то Ви готові її очолити?

– Мені закидали, що я – противник децентралізації. Це неправда. Я науковець, люблю системний підхід, прораховую усі кроки наперед. Три роки тому я говорив про крупні та потужні громади. Якби мене тоді послухали, зокрема експерти, які їздили по селах та казали, що, об’єднавши два хутори, створимо громаду…

– А що за експерти?

– Хоча б професор Валентин Малиновський. Він абсолютно не розуміє процесів децентралізації. Він їздить селами, розповідає, а потім боїться повертатися у створені ОТГ.

Дрібні громади збільшують витрати на управління. Тому вони повинні бути великими та потужними. Будь-яке таке утворення я хотітиму очолити та готовий поборотися за це право.

Спілкувався: Руслан ПИЛИПЧУК

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*