«Працюємо, щоб діти почувались щасливими», – депутат Володимир-Волинської міської ради фракції «Солідарність» Валентин Вірковський

Багаторічним незмінним директором спеціалізованої школи-інтернату «Центр освіти й соціально-педагогічної підтримки» міста Володимира-Волинського є Валентин Вірковський. Він не лише педагог та управлінець, а й депутат Володимир-Волинської міської ради фракції «Солідарність». Пропонуємо інтерв’ю з ним, яке нещодавно вийшло на сторінках місцевої газети «Слово правди».

virkovskij

Спеціалізована володимирська школа-інтернат – заклад відомий не лише на Волині, а й за межами України. Високопрофесійний колектив учителів та вихователів перетворив звичайний інтернат, яким колись лякали дітей, на престижну школу, куди зараз мало не навипередки влаштовують своїх нащадків місцеві домогосподарки і чиновники, бізнесмени і військовослужбовці. Творчий неспокій, постійний пошук і невтомна праця – звична атмосфера для цього колективу ентузіастів-однодумців, які щодня й щогодини намагаються створити всі умови, щоб їхні вихованці одержували якнайкращі знання, всебічно розвивали свої природні здібності, уміли спілкуватися, співчувати, допомагати, радіти за іншого і досягати поставленої мети, сприймали світ у всій його цілісності й різноманітті. Щоб зростали щасливими і вступали у життя самодостатніми людьми.

У цій школі відбулася всеукраїнська нарада, де вчителі-практики та науковці, представники Міністерства освіти й науки України обговорюватимуть підсумки реформування – унікального масштабного експерименту, що триває у цих стінах вже орієнтовно десять років. Ділилися володимир-волинці і досвідом впровадження інклюзивної освіти, адже першу дитину з особливими потребами тут прийняли у 2012-ому. Отож, ознайомилися з досвідом і керівники обласних управлінь освіти з усієї країни та директори закладів, де вже також планують подібні експерименти.

«У школі діти мають почуватися щасливими», – переконаний директор Валентин Вірковський. У грудні наступного року у школі закінчується педагогічний експеримент із впровадження інклюзивної освіти. Наші матеріали є у профільному комітеті Верховної Ради, у Міністерстві освіти, але поки що нема достатнього впливу, щоб прискорити прийняття відповідних нормативних документів. По суті, цю справу «кастрували», бо коли залишилося узаконити створену зусиллями нашого колективу і науковців структуру на державному рівні, все зупинилося. Шукаємо вихід із ситуації, звичайно, завжди є якийсь запасний варіант. Адже повернення до формату звичайної школи означає для нас ліквідацію низки структурних підрозділів – зайвими виявляться дошкілля, початкова ланка, школа дитячої творчості, гуртки спортивного напрямку. Тому попередньо ведемо переговори з владою, готуємо керівництво міста до того, що їм доведеться взяти на фінансування міського бюджету дошкілля і початкову ланку щодо володимирських дітей. Бюджетний кодекс дає можливість фінансування з різних бюджетів.

– Які структури можемо натомість створити?

– Навчально-виховне об’єднання або центр, що може мати у своєму складі школу-інтернат, дошкільний і позашкільний заклади. Однак є суттєвий момент – навчально-виховного об’єднання не фінансує обласний бюджет, це виключно місцева структура. Ми пропонуємо фінансувати НВО, об’єднавши юридичні особи, кожна з яких фінансується зі свого бюджету, але координацію управління нехай здійснює одна особа. Є інший варіант – одна юридична особа, але різні бюджети фінансують кожен свою частинку: місто за своїх, а область – за своїх дітей.

У Міносвіти готові на це та кажуть, не вистачає буквально рік–два. Педагогічний експеримент триває сім років, хоча, може діяти і до десяти. Можливий інший напрямок, вимальовується окрема лінія – інклюзивний принцип у роботі установи з залученням різних дітей громади – і з особливими потребами, і з інших соціальних категорій сімей. Тож розглядаємо різні варіанти, зокрема і продовження експерименту.

Принцип інклюзії треба розвивати, розширювати. Маємо зараз 28 таких дітей. У початковій ланці вони є у кожному класі та у кожній групі дошкільного відділення. Наступного навчального року вони підуть у п’ятий клас, вже буде задіяна і основна школа. Відповідно до цього напрямку поки що експериментальної роботи, треба розвивати базу, продовжувати створювати комфортне для такої категорії дітей середовище, щоб вони могли себе самостійно обслуговувати там, де це можливо. Вимоги дуже різні, а ми, наприклад, поки ще не можемо повний день утримувати дитину з проблемами опорно-рухового апарату. Мамі складно, а в нас, на жаль, немає достатньої кількості штатних одиниць, тому вона вимушена з обіду забирати дитину додому.

– Чому домагаємося створення центру реабілітації?

– Давно ставимо це питання. Зберігаю лист попереднього керівника управління соцзахисту. У ньому вказано, що в місті немає дітей, які цього потребують! Тоді порушив цю проблему на сесії, підключилися й активісти. Тепер для центру виділили приміщення на першому поверсі будинку міськвно, оголосили конкурс на посаду директора. На мою думку, доцільно створити єдиний для міста й району реабілітаційний центр із різними відділеннями.

– Чим зараз живе наша школа?

– Намагаємося розмістити в одному приміщенні дошкільне відділення і початкову ланку. Три класи вже фактично тут, перший і другий поверхи займатимуть дошкілля і початкові класи, і лише третій залишимо під проживання (гуртожиток).

За цей навчальний рік вдалося закінчити утеплення всіх навчальних і спальних корпусів, поставити котельню на 36 кубів. Приблизно тридцять тонн палет подаються у неї автоматично і такої кількості вистачає на два тижні. Хочемо зробити і автоматичний контроль за горінням у камері, піддувом, роботою димососів, тиском. На наступний рік хотілося б поставити меншого котла, щоб зменшити потребу у твердому паливі і завдяки цьому скоротити витрату коштів. Залишиться проблема підігрівання води – а це забирає понад 20 % потужності котла. Думаємо, радимося, рахуємо – перейти на електрику, чи встановити окремий котел, щоб працював тільки на підігрівання води, аби не відволікати на ці потреби основний.

У таборі відпочинку в Пульмо добудували третій поверх гуртожитку.  Зараз завершуються внутрішні роботи, лишається пофарбувати, встановити двері, покласти ламінат на підлозі тощо. Поступово обладнуємо кімнати меблями, готуємо табір до оздоровчого сезону.

Сподіваюся, 1 червня відкриємо двері для двохсот або й 250-ти дітей – залежно від потреби, щоб за сезон оздоровити орієнтовно тисячі. До речі, свої вихованці не всі відпочивають у Пульмо – не маємо на це коштів. Нещодавно одержали роз’яснення з формування бюджету про те, що на оздоровлення дітей маємо право закладати кошти виключно для пільгової категорії – сиріт, дітей одиноких матерів і малозабезпечених. Додаємо ще дітей учасників АТО. Але ж у нас є призери, спортсмени, треба провести навчально-тренувальні збори футболістів, боксерів. Тож це робитимемо за рахунок спецфонду, тобто табір заробляє гроші й за рахунок цього оздоровлюємо таких дітей. Окрім того, на літо, мабуть, знову приїдуть донецькі та луганські діти. Обмірковуючи програму їх перебування, плануємо залучати володимирських дітей, будемо організовувати спільні заходи, екскурсії по Волині, всьому західному регіону, покажемо Луцьк, Львів, своє місто. Є договір із поляками про обмін дітьми для поліпшення знань польської мови, вивчення історії і культури наших обох країн. Перша група приїздила минулого літа. Тож канікули у нас активні і для дітей, і для працівників. Головне зараз – успішно закінчити навчальний рік.

Розширюємо кабінетну систему, у школі вже належно обладнані кабінети хімії, фізики, біології, іноземної мови. Очікуємо кінця навчального року і візьмемося за ще чотири – з математики, української мови, географії та історії. Кабінетна система буде винятково тільки для класів, які поглиблено вивчають іноземну, математику, рідну мову. А ось у хімічний, фізичний, біологічний, географічний та історичний кабінети впродовж тижня приходитимуть усі класи. Тож матимемо кабінети із восьми основних предметів.

Уже спостерегли: де кабінет – там формується мікросередовище. У хіміків, біологів, коли не прийдеш, завжди буває до десятка учнів. Разом це більше півсотні зацікавлених і зайнятих поглибленим вивченням окремих предметів дітей. Неодмінно знайдеться i гурт шанувальників історії, географії. Тим більш, учителі перебувають у школі до 18–19-ї години. Намагаємося спонукати педагогів: маєте кабінет, обладнання, літературу, доступ до Інтернету – виявляйте зацікавлених i здібних до вашого предмету учнів, допомагайте їм розвиватися, залучайте до посильних досліджень.

Не є прихильником постійного доступу до Інтернету в ycix класах. У нас вiн забезпечений у предметних кабінетах. Жорстко обмежили використання учнями мобільних телефонів, узгодивши це з батьківським комітетом. Перед уроками дитина залишає телефон вихователю, класному керівнику або вчителю, якому довіряє, з яким найбільше контактує.

Дали можливість батькам переводити своїх дітей iз категорії вихованців у категорію учнів. Це означає, що батьки не платять батьківську плату, а ми цих дітей нічим не забезпечуємо. Такі учні ходять у школу повного дня, готують тут уроки, займаються у гуртках – але без харчування, забезпечення канцелярськими товарами, оздоровлення. На цей час лише шестеро дітей перейшли на такий варіант, та й то ті, хто проживає поряд. Якщо з сім’ї, що немає пільг, у нас вчиться двоє дітей – то вони платять за місяць по 680 гривень. Тож люди рахують і вирішують, що вигідніше для сімейного бюджету і для комфорту їхньої дитини.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*