Валентин Романюк знаний на Волині як успішний підприємець. Як відомо, такі люди – хороші управлінці. Тож цьогоріч він вирішив балотуватись до Волинської обласної ради, аби використати свій досвід на благо громади.
Валентине Миколайовичу, ви навчались на медика, однак вирішили стати підприємцем. Чому так різко змінили сферу своєї діяльності?
Я навчався в медичному коледжі, адже мріяв стати лікарем. Однак паралельно з навчанням почав займатись власною справою. Потім кілька років пропрацював за спеціальністю. Але, коли постало питання щодо продовження навчання у вузі, не міг покинути бізнес і команду, з якою працював, тож вирішив розвиватись у іншому напрямку. Хоча душею я залишився саме з медициною.
Для своєї подальшої роботи я обрав навчання на економічному факультеті. Тож вже багато років займаюсь власною справою.
Окрім підприємництва, ви відомий як благодійник. Через події на Сході до вас неодноразово звертаються волонтери і ви відгукуєтесь на їх прохання. Чому вирішили допомагати армії?
А як інакше? Якби я мав військову освіту, то був би там, на Сході. Але зараз від мене на передовій не буде користі, більше зробити я можу тут, адже армії завжди потрібен надійний тил.
Саме тому я співпрацюю з військовими тут. Я особисто знаю багатьох з них, часто допомагаю через волонтерів. У першу чергу – купую пальне для автівок, адже часто люди збирають чималу допомогу, але не мають грошей на те, аби її відвезти.
Окрім того, ми купували одяг для військових, біноклі, ліхтарики та багато іншого. Тобто надаємо допомогу, якої потребують наші хлопці.
Зараз гостро стоїть питання щодо демобілізованих… Адже їм потрібна не лише психологічна допомога, а й соціальна. Багато з них не мають роботи…
Насправді, я вважаю, що якби кожен підприємець взяв під опіку по кілька демобілізованих, то проблем з цими людьми не було б. Ми всі маємо розуміти, що саме завдяки військовим російська армія зараз не тут і навіть не під Києвом. Тому наш моральний обов’язок допомагати цим людям. Якщо хтось може працевлаштувати демобілізованого хлопця, то це чудово!
В мене, наприклад, теж була ситуація, коли молодий хлопець, який повернувся з того пекла не міг працевлаштуватись. Він хотів отримати водійські права, адже це дало б більше шансів знайти роботу. Тож я оплатив його навчання у автошколі.
Тепер він успішно працює у мирній області.
Зараз ви балотуєтесь до обласної ради. Чому вирішили піти у місцеве самоврядування?
Насправді, живучи на Волині, я бачу проблеми, які є в нашій області. До того ж, я знаю, як можна вирішити чимало з цього переліку. Однак зробити це можна лише будучи при владі, тому я вирішив стати депутатом обласної ради.
Вас висунула партія «Солідарність» – Блок Петра Порошенка. Чому вирішили приєднатись до цієї команди?
По-перше, тому що довіряю Президенту України Петру Порошенку. За рік йому вдалося створити боєздатну армію. Він почав важливі реформи, які давно варто було впровадити.
Саме завдяки йому нам вдалося вибороти мир. До того ж, він перший в нашій історії Президент, який чітко заявив свою позицію щодо Росії на весь світ.
Але сила – в єдності. Для реалізації усіх планів щодо України потрібно мати хорошу команду на місцях. Саме тому я приєднався до однодумців та став членом «Солідарності».
А чому йдете не по місту, а від району?
Я виріс в селі, щоправда на Рівненщині. Зараз наші села виживають. Всю увагу приділяють містам або великим населеним пунктам, а так не має бути. Якщо не розвивати село, то воно просто пропаде, а так не може бути в країні, тим більше – нашій.
Волинь має багатство, яке не повністю використовує. І це багатство – земля. Скажіть, як можуть бути бідними люди, які живуть на чорноземі? Я хочу, аби волиняни стали заможними і успішними. Тому і йду в обласну раду.
Які, на вашу думку, нагальні проблеми зараз в селах?
Звичайно, це погані дороги. Зараз багато говорять про децентралізацію. І це правильна реформа, яка допоможе розвинути сільські місцевості, але не можна забувати, що та ж Польща почала реформу з ремонту доріг. Аби швидка доїхала в сусіднє село, потрібно, щоб до того села була дорога.
Ще одна проблема – відсутність освітлення в населених пунктах. Світло – це ж не розкіш чи комфорт. Це, насамперед, безпека людей, і влада повинна її гарантувати.
Також в Луцькому районі, для прикладу, чимало молодих родин з дітьми, а малюкам просто катастрофічно не вистачає місць, де можна гратись. Проблема й з малою кількістю дитсадків.
Якщо говорити про молодь, то насправді в сільській місцевості їм не солодко, адже, фактично, їм немає чим займатись у вільний час…
Насамперед, ми маємо дбати про підростаюче покоління, до того ж – з ранніх літ. Дуже часто таланти можна розкрити саме у юності, а це може вплинути на все подальше життя. Ні для кого не секрет, що багато успішних людей – вихідці з села, тому не можна ділити людей за принципом: ти виріс в місті – тому ти кращий.
Але, ніде правди діти, в селах у людей немає можливості відвідувати певні гуртки, позашкільні заклади. Я вважаю, що це – не правильно. Ми повинні дати можливість молоді навчатись і розвиватись.
До того ж, зараз є чимало безкоштовних програм. Для прикладу, є люди, які готові викладати іноземні мови безкоштовно, аби тільки були діти та кабінет.
Якщо ми розвиватимемо культуру, то матимемо і віддачу. Тоді молодь не їхатиме з сіл, адже усе необхідне отримуватиме в рідному селищі.
Тому я знаю, як можна допомогти цим людям і зробити село успішним! Саме тому я балотуюсь до обласної ради.