Олег Бегаль – лікар з бездоганною репутацією

Щоденно спілкуючись з хворими, йому вдається зберігати позитивне ставлення до життя, підтримувати своїх пацієнтів і переконувати, що все буде добре. Про Олега Петровича відгукуються як про чуйну людину, тактовного лікаря та професіонала своєї справи. Завжди уважний до людей: з терпінням вислухає, професійно допоможе, змістовно розкаже про призначення і заспокоїть. Веселий та врівноважений,  не видає перевтоми, хоча в середньому за день приймає понад 60 хворих.

Народився Бегаль Олег Петрович 5 липня 1980 року в селі Добре Камінь-Каширського району. У 2004 році закінчив Буковинську державну медичну академію, спеціальність «Лікувальна справа», за фахом лікар-травматолог. З 2004 року проходив інтернатуру на базі хірургічного відділення Волинської обласної клінічної лікарні, після чого був зарахований на посаду лікаря-травматолога поліклінічного відділення Маневицької центральної районної лікарні, де працює до сьогодні. З 2015 року член колегії при Маневицькій райдержадміністрації.

– Олегу Петровичу, розкажіть, як розпочалася Ваша історія. Що стало поштовхом до вибору медицини як основної справи життя?
– Я народився в дружній хорошій сім’ї. Мама – педагог, тато – електрик. Попри те, що в нашій родині не було лікарів, у мене завжди викликали велике захоплення люди в білих халатах. Розумів ще з раннього дитинства, що мені надзвичайно імпонує той незримий вічний вогонь неспокою, який горить у їхніх душах, коли вони ведуть боротьбу за народження, життя і здоров’я кожної людини. Поставивши мрію за ціль, отримав медичну освіту і став лікарем-травматологом.

Яким, на Вашу думку, має бути хороший лікар?
– Людиною, для якої медицина стала життям, а пацієнт – найближчою людиною. Девіз моєї повсякденної діяльності полягає у щоденному служінні хворій людині та сумлінному виконанню клятви Гіппократа.

– Олегу Петровичу, ви універсальний лікар – уролог, травматолог і хірург. Чи важко поєднувати ці спеціалізації?

–Ні, навпаки, цікаво, це новий досвід. Хороший лікар – це спеціаліст, який постійно самовдосконалюється, поповнює власний багаж знань, а також тримає руку на пульсі досягнень світової медичної науки. Можна сказати, що хороший лікар – вічний студент. Планую і надалі розвиватися професійно, щоб бути більш корисним людям. Вболіваю за наших хлопців, які виборюють незалежність на Сході України. Дуже тішуся, коли можу їм чимось допомогти, зарадити. Загалом, на кількість населення Маневицького району необхідно  три травматологи, а працюю один. Тому графік більш як насичений.

– Чи  завжди Вам вдається вгамувати емоції в своїй професійній діяльності?

– Коли починав роботу, дійсно було тяжко морально. Особливо, коли бачив дитину чи  людину з тяжкими травмами. І сьогодні намагаюся бути найбільш уважним до маленьких пацієнтів. Їх біль сприймаю як свою. Але, набравшись досвіду, розумію – необхідно швидко приймати правильні рішенні і нести за це відповідальність. Намагаюся не брати «близько до серця», насамперед – це моя робота, яку я виконую професійно. Цим я допоможу значно більше хворому, ніж зайвими емоціями. Лікар, навпаки, повинен давати впевненість пацієнту.

– Після такого напруженого робочого графіка, як знімаєте втому?

– У колі сім’ї я відпочиваю морально і душевно. Адже вдома на мене чекають двоє синів та кохана дружина. Понад усе в житті ціную сімейне вогнище. Їх любов та підтримка – джерело моєї життєвої енергії.

Щороку Україну покидає 7-8 тисяч медиків. Лікарів та медсестер бракує в усьому світі, тож для хорошого фахівця не проблема знайти собі кращі умови праці поза межами нашої країни. Чи не задумувались ви над тим, щоб реалізувати себе, як лікар, за кордоном?

 Коли я подавав документи на вступ до медичної академії, то неодноразово чув – в нащій країні медична система дуже корумпована, що по закінченню закладу в мене буде мізерна зарплатня. Але все це не могло зупинити мене на шляху до моєї мрії. Це мій цілковито свідомий вибір, і я несу за нього відповідальність. Ще під час навчання я навіть не розглядав варіанту стажування за кордоном. Хочу жити на рідній землі – Україні. Як кажуть – «де народився – там і пригодився». Мало того, що я не залишив свою країну, то я повернувся на малу батьківщину – на рідну Волинь. Хочу надавати якісне медичне обслуговування своїм землякам, які на нього заслуговують не менше, як пацієнти закордоном.

– Чому вирішили балотуватися в депутати Маневицької районної ради саме від партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність» ?

– Взагалі, я безпартійний. А в цій політичній організації я знайшов однодумців, які прагнуть змін і починають їх з себе. Вперше бачу не лише лозунги, а й дії, конкретний реальний план розвитку нашого регіону. Зізнаюся – я не політик, і не йду у владу для досягнення якихось особистісних цілей чи амбіцій. Я – лікар. Лікар, який розуміє вартість і зміст життя, проблеми медицини зсередини. Моє прагнення – зробити якомога більше для розвитку медичної галузі в районі,  наблизити до людей та покращити якість медичних послуг.