Черниш Валентина окреслила кілька напрямків, над якими насамперед працюватиме в обласній раді

Черниш Валентина у місцевій політиці – не новачок, однак лише зараз її діяльність перейшла у публічну площину. Насамперед знали її як державного службовця – багаторічного помічника губернаторів Бориса Клімчука, Миколи Романюка та Володимира Бондаря. Нині Валентина Черниш рекомендована у списках партії «БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА «СОЛІДАРНІСТЬ» у депутати Волинської обласної ради.

Нині Черниш Валентина – голова громадської організації «Пліч-о-пліч».

Балотується Черниш Валентина у виборчому округу №53.

 Окреслите, чим передусім будете займатися в обласній раді? Може, вже є плани якихось великих проектів?

Найперше хочу наголосити, що добре розумію повноваження органу, до якого йду. А це – обласна рада, що має представляти спільні інтереси громад Волині. То ж чварами через клапті займатись не буду.

Волинь – прикордонна область. Це і перевага, і виклик одночасно. Якщо не створити гідних умов для життя та роботи людей, буде постійний відтік населення за кордон.

Для волинян сьогодні не складно отримати шенгенську візу, працевлаштуватися за кордоном, і дуже багато молоді має бажання звідси виїхати. Як наслідок – старіння населення, яке не сплачуватиме податків до бюджету, не створюватиме благ, не вироблятиме якогось продукту, але буде (і справедливо, бо ж таки своє відпрацювали) сподіватися на достойну пенсію. Але ж Пенсійний фонд теж потрібно комусь наповнювати!

З огляду на це, в обласній раді бачу для себе декілька головних напрямків, над якими працюватиму.

Перше – це об’єднати і представників громадського середовища, і бізнес, і посадовців аби підтримувати вже існуючі і нові проекти місцевих товаровиробників. Я  прихильник тези, що для підтримки держави мало не купувати російського. Треба надавати перевагу українському товару. Бо тоді оплатою чека ми підтримуємо свого земляка, якому  заплатять зарплату. Чим більше власних товарів буде реалізовано на  внутрішньому ринку, тим вищою буде заробітна плата людини, яка виробляє той товар, тим більше податків отримають місцеві бюджети. А вже тоді, з цих надходжень, можна буде, в тому числі, освітити вулицю, прокласти дорогу чи відремонтувати дах на хаті інваліда війни. Якщо не буде товаровиробника, робочих місць, товарів і послуг –  ми далі економічно падатимемо. Тому і фокусую увагу на соціально-приватному партнерстві, на співпраці з бізнесом.

Адже ефективною влада буває не тоді, коли доводиться самому все робити. А тоді, коли створені умови для злагодженої, продуктивної праці усієї громади

Створювати українське, купувати українське, бо це шлях розвитку економіки – зрозуміла й доступна усім ціль. А чи має Луцьк, зокрема, перспективи до розвитку підприємств-виробників?

Таки має. От давно і багато говориться про необхідність росту заробітних плат. З радянських часів наша область, так склалося, – дотаційна. У нас багато працівників бюджетної сфери, тут зарплати диктуються Кабміном.

Але в Луцьку чимало промислових майданчиків, які простоюють, а могло б бути виробництво. Є кадровий потенціал, фахівці. Вони, правда,  часто через відсутність роботи за освітою змушені міняти професію – йти у торгівлю, у сферу послуг. Але ця сфера – вторинна. У Луцьку вона процвітає переважно за рахунок імпорту, частенько – контрабандного. Але першочерговим має бути виробництво, продукт, щоб його реалізувати,  отримати зарплату і тоді за неї оплатити якусь послугу.

Якщо у Луцьку налагоджуватиметься виробництво, потрібна буде сировина, в тому числі – сільськогосподарська. Пожвавиться економіка волинського села. Тобто, така співпраця буде корисною і для тих, хто живе у сільській місцевості.

Але знаєте, що ще для себе помітила, багато років працюючи в адміністрації? В Україні за роки незалежності найважче, насправді, не молоді і не людям похилого віку. Серед таких, яких треба соціально захищати, виявилися люди середнього, працездатного віку. Такого немає в жодній європейській  країні. Бо саме на цих людях – найбільше і податкове, і соціальне навантаження. Ці люди, і це чітко прописано у нашій Конституції, мають обов’язки не лише перед собою – вони  зобов’язані утримувати дітей до повноліття і одночасно – дбати про немічних батьків.

І незбагненно, як вони прилаштовуються робити це за мінімальну зарплату. І уже український анекдот – про поганого батька, який не догледить дітей до пенсії. Праця мусить бути належно оплачувана.

От якраз такою фінансовою несправедливістю стосовно доходів родин і користуються окремі політичні проекти, які будують свою стратегію на миттєвих матеріальних благах. Приклади такі в Україні вже були. Чи може така ж ситуація повторитись в Луцьку?  

Життя взагалі – річ непередбачувана, а виборчий процес – ще більша рулетка. Справді, є нині технології так званого мережевого маркетингу: десятники, сотники, кожній людині у групах передбачається якийсь матеріальний бонус  у вигляді чи то грошей, чи  то продуктових наборів за те, що вони проголосують за того чи іншого кандидата. Це масово спостерігалось нещодавно у Чернігові під час довиборів. Як на мене, біда-то якраз у тому, що так багато людей вже і тепер стоїть перед проблемою виживання. І той бонус їм справді потрібен. Але чи вирішить така разова акція саму проблему? Чи стане людина жити заможніше у майбутньому? Дуже сумнівно…

Я певна, що вибирати треба свідомо і розважливо. Але прогнозувати дії інших не беруся. Все, що придумають брудні технологи, залишиться на їх совісті. Думаю, що лучани їх швидко «розкусять», бо добре вміють відрізняти святе від грішного. Хоча…

У владі складно залишитись просто чистим. Про святість взагалі не йдеться. Бо як нема ідеальних людей, тим більше не було ще політика, який би догодив усім.

І про наше європейське майбутнє. Як Ви оцінюєте перспективи?

Знаєте, я точно знаю, що до того, як прийде час вирішального іспиту, нам треба зробити масу домашніх завдань. В тому числі – ці місцеві вибори покажуть, наскільки ми готові жити за європейськими стандартами.

Нині депутатів обирають лише на 2 роки – до 2017, коли набудуть чинності конституційні зміни. Тільки потім повноваження місцевого самоврядування стануть набагато ширшими, ніж є зараз, буде більше ресурсів, більше самостійності у рішеннях.

А завдання депутатів, які зараз прийдуть до влади, засукати рукави і зробити «чорнову роботу». Тобто розчистити шлях для реформ. Причому  втілювати їх треба дуже швидко. Реформ хочуть усі – ні жити, ні керувати по-старому не можна. У нас через постійне відкладання давно назрілих реформ уже було дві революції. Третю, як на мене, держава просто не витримає.

Провести ж реформи швидко можуть тільки досвідчені фахівці. Молодь у владі потрібна, але їй треба буде у когось вчитися. Так, молоді люди вчаться з лету, але тим польотом має керувати хтось мудріший. Такий короткий період для системних,  глибоких,  продуманих реформ вимагає, щоб депутатський склад був сильним та авторитетним за фаховістю, з розумінням процесів, які відбуваються в економіці. Щоб одразу з перших днів приймалися ефективні рішення і був результат. Час для експериментів, вагань і розмірковувань давно і нещадно втрачено.

А найбільшим інтересом людей відчуваю збереження єдності в громаді – для примноження її добробуту і комфорту, можливостей для праці та відпочинку, для перспектив європейського розвитку. Це і є, я так думаю, головне завдання влади у цей період.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*